Sunday, January 18
Думки, навіяні переглядом Благодарного Еродія у театрі Курбаса
Є речі, які варто пізнавати все життя, - добро і зло, благо і щирість серця. Чи заморити себе думками про буденність, чи відкривати нове у кожній миті, що проходить повз? Як насолоджуватись тою легкістю, з якою думка обертається навколо стількох питань, проблем та ідей протягом одного лише дня. Як насолоджуватись процесом створення думки, як переборювати буденніть, як ментально зупинитись, насолодитись, і не порушити круговерті життя, пірнути далі у течію?
Благодарствіє є благодійсність.
Як важко зрозуміти слово “благо”, яке ми так відчайдушно сприймаємо. Налаштування на гармонійність душі, на сприйняття свого життя як пошуку того крихкого балансу, що повинно приносити щастя, - це та мета, якої так хочеться вхопитися. Часом відчуття збалансованості прохлдить у душу, і стає добре, тепло, лагідно. Промуровування свідомості запеклими пошуками проблем є такими марудними та марними справами вбити час, підманути самого себе, коли треба сприймати щастя врівноваженості і бути вдячним за благодать дійсності, пробутої сповна. Скільки таких моментів пропущено повз, скільки щастя оминуло мою чашу. Спростування радості, не визнання краси та збалансованості, відмова у подяці, - для чого себе паплюжити. Чи варті більші ідеали натхнення на майбутнє, на завтра, на те, що прийде по тому.
Щирість серця.
Відкритість ніколи не просто, але як тяжко замкнути свою натуру за машкарою думок та надуманих, оманливих лічин, підібраних десь по дорозі навчання. І невідомо, чи не буде потім тяжко та важко продряпуватись крізь нашарування до світу, навалюватись на двері своєї власної замурованої сутності, щоб їх привідкрити, подивитись та подивуватись щирості світла, що не вміє прикидатись. Лячно від усвідомлення того, що ти можеш сам себе замурувати, закласти шарами слів, речень, думок, вражень, ідей, висловлювань, пропозицій, виступів, позицій, точок зору та висновків.
А хто підкаже, як де той чистий лист, з якого можна починати? Як віднайти можливість стати знову на нову путь? Якщо та щирість серця є закладеною від натури і якщо я помилився та не ввібрав в себе цю щирість на своєму шляху, не скористав, я занапастив, як повернутись до первісного стану? Та щирість є від натури, вона точно десь є, але як догрібсти у заваллях власної сутності на ту дошку, на якій можна починати?
(0) comments
Є речі, які варто пізнавати все життя, - добро і зло, благо і щирість серця. Чи заморити себе думками про буденність, чи відкривати нове у кожній миті, що проходить повз? Як насолоджуватись тою легкістю, з якою думка обертається навколо стількох питань, проблем та ідей протягом одного лише дня. Як насолоджуватись процесом створення думки, як переборювати буденніть, як ментально зупинитись, насолодитись, і не порушити круговерті життя, пірнути далі у течію?
Благодарствіє є благодійсність.
Як важко зрозуміти слово “благо”, яке ми так відчайдушно сприймаємо. Налаштування на гармонійність душі, на сприйняття свого життя як пошуку того крихкого балансу, що повинно приносити щастя, - це та мета, якої так хочеться вхопитися. Часом відчуття збалансованості прохлдить у душу, і стає добре, тепло, лагідно. Промуровування свідомості запеклими пошуками проблем є такими марудними та марними справами вбити час, підманути самого себе, коли треба сприймати щастя врівноваженості і бути вдячним за благодать дійсності, пробутої сповна. Скільки таких моментів пропущено повз, скільки щастя оминуло мою чашу. Спростування радості, не визнання краси та збалансованості, відмова у подяці, - для чого себе паплюжити. Чи варті більші ідеали натхнення на майбутнє, на завтра, на те, що прийде по тому.
Щирість серця.
Відкритість ніколи не просто, але як тяжко замкнути свою натуру за машкарою думок та надуманих, оманливих лічин, підібраних десь по дорозі навчання. І невідомо, чи не буде потім тяжко та важко продряпуватись крізь нашарування до світу, навалюватись на двері своєї власної замурованої сутності, щоб їх привідкрити, подивитись та подивуватись щирості світла, що не вміє прикидатись. Лячно від усвідомлення того, що ти можеш сам себе замурувати, закласти шарами слів, речень, думок, вражень, ідей, висловлювань, пропозицій, виступів, позицій, точок зору та висновків.
А хто підкаже, як де той чистий лист, з якого можна починати? Як віднайти можливість стати знову на нову путь? Якщо та щирість серця є закладеною від натури і якщо я помилився та не ввібрав в себе цю щирість на своєму шляху, не скористав, я занапастив, як повернутись до первісного стану? Та щирість є від натури, вона точно десь є, але як догрібсти у заваллях власної сутності на ту дошку, на якій можна починати?
