Friday, October 8
<>Спочатку я намагався призвичаїтись до матеріалізму, до того солодкого моменту усвідомлення, що ти можеш купити багато чого, того, що часом здавалось символом життя. Матеріалізм пройшов, прийшло усвідомлення втраченої можливості насолоджуватись речима нематеріальними. Гірко, якось дивно. Генетично закладене певно і немає можливості відмовитись від цього подарунку природи. Тобі його всучили, всунили поза чергою і немає книги скарг та пропозицій, де можна викарбувати свій протест проти природи людської натури.
<>Природня нездатність бути хижаком, якась потойбічна майже маніакальна жадоба до аналізу інших та подій, створених ними. Постійний тиск на власний мозок з приводу нової їжі – нової інформації, нових знань. Цікаво, в якій лікарні допомагають із залежністю від інформації та знань? Я вже уявляю білі стіни палацу сталінської забудови, де залежність стає непотрібною, вона виліковується. Світле майбутнє завжди попереду, щасливий кінець неодмінно заплановано. Цікаво спостерігати за власними думками і одночасно за власним “я” з якось протилежного боку у вимірі нематеріальних значень. Кажете роздвоєння особистості? Ні, ми вже перейшли в багатовимірні простори.
Я думаю, що роблю та рухають, інша частина вважає за потрібне критикувати рухи та роботу, тоді як інша частина вважає за потрібне зосередитись на інших питаннях буття. Все це приклеєне пластиковим клеєм (glue dots) на шпалери індивідуального іміджу, під якими власне знаходиться генетичний мур, який неможливо розбити чи пробити. Маразматичний дизайн на стінах кімнати, яку давно не провітрювали.
<>Природня нездатність бути хижаком, якась потойбічна майже маніакальна жадоба до аналізу інших та подій, створених ними. Постійний тиск на власний мозок з приводу нової їжі – нової інформації, нових знань. Цікаво, в якій лікарні допомагають із залежністю від інформації та знань? Я вже уявляю білі стіни палацу сталінської забудови, де залежність стає непотрібною, вона виліковується. Світле майбутнє завжди попереду, щасливий кінець неодмінно заплановано. Цікаво спостерігати за власними думками і одночасно за власним “я” з якось протилежного боку у вимірі нематеріальних значень. Кажете роздвоєння особистості? Ні, ми вже перейшли в багатовимірні простори.
Я думаю, що роблю та рухають, інша частина вважає за потрібне критикувати рухи та роботу, тоді як інша частина вважає за потрібне зосередитись на інших питаннях буття. Все це приклеєне пластиковим клеєм (glue dots) на шпалери індивідуального іміджу, під якими власне знаходиться генетичний мур, який неможливо розбити чи пробити. Маразматичний дизайн на стінах кімнати, яку давно не провітрювали.
Comments:
Post a Comment
